Лідія Юношева: я дуже не хочу додому!

Що дав тобі проект?

Я відчуваю себе, як Аліса у країні чудес, або як Червона Шапочка у лісі. Я всім задоволена. І справа навіть не в тих благах та повітряних кулях. Я отримала тут щоденне піклування. За мене турбувалися двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень. Над нами тряслися, як над малими дітьми. Я ніби повернулася у дитинство. Я надзвичайно полюбила багатьох людей. Я тут отримала те, чого в мене не було.

Чи довелося приймати важкі рішення перед тим, як приїхати на проект?

Я пожертвувала своїми кішками та собаками, яких залишила вдома. Зазвичай, я їх ніколи не залишаю. Це для мене неприпустимо. Я дуже за ними сумую та хвилююся, як вони без мене.

Якби тобі подарували другий шанс на участь у проекті, скористалася б ним?

Так. Та багато чого б виправила. По-перше, з першого ж тижня я би не "бикувала", не психувала та не протестувала. Я би більше слухала та всмоктувала б, як губка. Я почала це робити тут тільки в середині проекту. Я тільки почала відчувати смак – і тут кінець вже незабаром.

Чи є речі, про які ти шкодуєш?

Я дуже шкодую про те, що розчаровувала людей, які робили все для нас. Ми не слухали вчителів на всі сто процентів, а часто просто відсижувалися на уроках, як в'ялені оселедці. Шкодую про те, що розчаровувала багато разів викладача з музики. Насправді ж, можна було взяти від проекту куди більше, ніж дозволила собі взяти я.

За ким будеш сумувати?

За знімальною групою, викладачами, за емоціями, які були тут. За пані Ольгою, нашим викладачем з хореографії. Це людина з великої літери. Дуже подобається наша викладач з музики, пані Світлана. Буду сумувати за нею. Я дуже запам'ятала нашого викладача з уроків верхової їзди у дамському сідлі. Ми її бачили лише кілька годин, але за такий недовгий час вона мені дуже сподобалася. Звичайно, викладач Анна-Марія. Вона чудова людина. Можливо, саме завдякі їй я полюблю українську мову.

Чим для тебе стала твоя участь у проекті?

Моя участь у проекті – це, безперечно, постійна боротьба з самою собою, своїми страхами, емоціями. Це і приборкування хвилювання, гніву. Тут я зазирнула так глибоко в очі своїм страхам, як ніколи раніше. Але саме на проекті я відкрила для себе ті свої позитивні якості, які до цього просто не помічала. Наприклад, я побачила, що в мене є талія та стегна! (посміхається). І я дуже не хочу додому.

Чи зрозуміла ти одразу, що готова змінювати себе, своє життя тут, у Школі Справжньої Пані? На якому етапі ти почала ставитися до всього не як до розваги?

Я зізнаюся, що я "жирафа". До мене доходить поступово та неквапливо. Тому, десь тільки на середині проекту я почала смакувати тим, що з нами відбувається. Також зробила свою справу одна розмова з пані Наталею, яка в певній мірі мене навіть злякала. Я зрозуміла, що покидати навчання у Школі не хочу. А тому мала робити кроки назустріч змінам. Тому я почала себе розкривати, переступаючи через свою замкнутість.